Головна / Біографія

Біографія


biophoto

 

Я народився 6 січня 1967 року в селищі Ольга Приморського краю Російської Федерації. Мого батька - Йосипа Андрійовича - кадрового офіцера, уродженця Житомирської області, у 60-х доля закинула на Далекий Схід, де він командував ротою військ ППО. Мама, Валерія Петрівна, працювала лікарем у тамтешній лікарні. В Японському морі дорогою в пологовий будинок, на кораблі, народився мій брат Вадим.

Моє дитинство і шкільні роки пройшли у постійних переїздах  - звична річ для дітей радянського офіцера. У перший клас пішов у Вишньому Волочкові. Далі були Великі Луки, Ржев, Калінін...

Навіть перебуваючи за тисячі кілометрів від України, батько з матір'ю завжди з теплотою згадували рідні місця, а особливо – Київ. Тоді я ще не бачив Києва, але після батьківських розповідей готовий був пов'язати із цим містом своє життя.

Після закінчення школи вступив до Калінінського політехнічного інституту на факультет електронно-обчислювальної техніки. Закінчивши перший курс, був призваний до лав Збройних Сил.

Служба в армії стала переламним етапом мого життя. Служив у підрозділах, розміщених у Підмосков'ї, Прибалтиці, Середній Азії. Після закінчення навчального підрозділу потрапив до Афганістану. Там отримав осколкове поранення - наша колона з вантажем потрапила під обстріл. Два місяці провів у госпіталі в Ташкенті.

Після звільнення в запас приїхав до Києва, де одразу вступив до Київського політехнічного інституту на факультет гірничої електромеханіки та автоматики. Після виходу батька у відставку до столиці України переїхали і мої батьки.

У КПІ вчився на відмінно, за що був відзначений Ленінською стипендією.

У 1992-му  році закінчив Політех. Студентські роки вважаю найкращими у своєму житті. Саме в цей час я по-справжньому відкрив для себе Київ, його історичну велич, долучився до духовних цінностей. За роки навчання в КПІ познайомився із прекрасними викладачами, зустрів справжніх друзів, отримав перші професійні навички. Саме тут перейнявся атмосферою історичного київського району - Відрадного, вперше відчув себе частиною територіальної громади.

Вважаю символічним перший запис у своїй трудовій книжці - після відмітки про службу в армії було написано: "робітник з догляду за зеленими насадженнями Управління ЖКГ Жовтневого району". Я відчув магнетизм Києва саме наприкінці 80-х, коли косив траву на вулицях Солом'янки, у дворах і парках Медмістечка, поблизу КПІ, уздовж лінії швидкісного трамвая.

З косою в руках я обійшов закутки Солом'янки. Це допомогло мені виграти перші мажоритарні вибори до Київради у 2002 році. Адже, на відміну від моїх конкурентів, я з власного досвіду знав про проблеми рідної Солом'янки, де влітку працював косарем, а взимку працював у залізничному депо, опалюючи пасажирські вагони у відстійнику…

Під час навчання в Політехнічному інституті з травня по вересень виїжджав зі студентськими загонами працювати на Крайню Північ – на вугільні шахти. Робота в Заполяр'ї стала для мене другою життєвою школою після служби в Афганістані. Там, у селищі Беринговському, протягом двох-трьох місяців нам доводилося спати по три години на добу. Вісім годин поспіль ми працювали в лаві з висотою вугільного пласта в 90 сантиметрів. А відразу після шахти йшли на розвантаження товарів у морський порт або на аеродром.

Умови праці й побуту в Заполяр'ї були надважкими, але їх компенсували високими заробітками. На Півночі я заробив стартовий капітал, який згодом дозволив мені розпочати власну справу.

Після закінчення КПІ в 1992 році працював інженером-технологом на Київському заводі реле і автоматики, пізніше - фінансовим консультантом і керівником низки науково-виробничих підприємств. З 1996-го очолював українське представництво "Franklin Group Ltd" (Великобританія).

З 2001 року - віце-президент, а згодом президент Концерну "Київпідземшляхбуд", який забезпечував будівництво інженерних комунікацій: водо- і газопроводів, а також теплотрас.

У 2005-му здобув другу вищу освіту - з червоним дипломом закінчив магістратуру Національної академії державного управління при Президентові України. У 2011 році захистив кандидатську дисертацію з державного управління в Академії муніципального управління.

З 2008 по 2012 (до обрання народним депутатом України) очолював раду директорів створеної мною компанії "Інтеко". Підприємство здійснює будівництво промислових об'єктів, заводів, ремонт і будівництво доріг, виробництвом будівельних матеріалів.

Активну політичну діяльність розпочав у 2002 році, коли мене вперше обрали депутатом Київради. У п'ятому скликанні очолював фракцію "Наша Україна", але вийшов із партії, коли фракція почала брати участь в земельних аферах команди Черновецького.

На дострокових виборах в Київраду VI скликання балотувався в команді Блоку Віталія Кличка. Працював у Комісії з питань сім'ї, молоді та спорту.

У серпні 2008 року отримав пропозицію очолити Українську селянську демократичну партію, одну з найдавніших в Україні. На з'їзді мене одноголосно обрали лідером. Наразі партія перебуває в процесі політичної інтеграції з низкою ідеологічно близьких об'єднань.

У жовтні 2012 року мене обрали народним депутатом по 222-му виборчому округу м. Києва. У Верховній Раді VII скликання був  обраний заступником голови Комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики.

У 2013 – 2014 роках був активним учасником Революції Гідності. Спільно з колегами депутатами організували роботу депутатської приймальні в наметі на Майдані Незалежності.

На дострокових виборах до Верховної Ради 2014 року був обраний депутатом від «Блоку Петра Порошенка» по 222-му одномандатному виборчому округу м. Києва. У Верховній Раді VIII скликання є членом фракції «Блок Петра Порошенка» та обраний Першим заступником Голови Комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства. 

З 2014 року від самого початку проведення Антитерористичної операції на Сході України особисто відвідую підрозділи на передовій та надаю допомогу. Постійно підтримую 12-й батальйоном територіальної оборони м. Києва (нині окремий мотопіхотний батальйон 26-ї окремої Бердичівської артилерійської бригади Сухопутних військ України) від для його заснування і до сьогодні. Разом з моїми друзями і колегами допомагаємо бійцям 95-ї Житомирської аеромобільної бригади, 101-й бригаді охорони Генерального Штабу Збройних Сил України, 25-й окремій бригаді Національної гвардії м. Київ. Надаємо допомогу пораненим і госпіталям, підтримуємо сім’ї загиблих.

У 2015 році разом з колегами придбали і передали  медичне обладнання (колоноскоп) вартістю 1000000 гривень Національному інституту хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова, також передали операційний стіл Центральному військовому госпіталю.

Займаюся  благодійництвом і меценатством. Заснував іменну стипендію для кращих студентів Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". Організував ряд соціальних і гуманітарних проектів – виставку картин відомого грузинського художника Ніко Піросмані, відкриття пам'ятників Шота Руставелі та Олени Теліги, надав підтримку в організації та проведенні вже 3-х Міжнародних фестивалів театральних шкіл "Натхнення", підтримую участь студентів і викладачів Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого у  міжнародних та всесвітніх конкурсах і фестивалях, зокрема на Філіппінах, Китаї. Серед реалізованих театральних меценатських проектів – вистава театру на Подолі  "Мертві душі" за п'єсою Михайла Булгакова до 200-річчя Миколи Гоголя. Разом з Національним художнім музеєм України реалізовано ряд виставок українських художників і проект "Бібліотека мистецтв" (бібліотеки та музеї 13 областей України отримали книги та альбоми, присвячені образотворчому мистецтву України різних епох зі скарбниці Національного художнього музею). Разом з Національною оперою України та Денисом Матвієнком організовано вечір балетних прем'єр і виступ світової зірки балету Ніно Ананіашвілі та низку балетних проектів. Надано допомогу на укріплення пам’ятника Ярослава Мудрого та будівлі музею Івана Кавалерідзе на Андріївському узвозі, на якому разом з мистецькою громадою проведено низку виставок та фестивалів.    

Захоплююсь мистецтвом і спортом.

Виховую трьох дітей. 

 

 



звіт народного депутата Дмитра Андрієвського

Громадська приймальня:
м. Київ, Металістів, 9
(044) 383-03-41
www.andrievsky.kiev.ua

Приймальня online